«Вуглецевий кредит» описує дві зовсім різні речі. На добровільному ринку сертифікатори на кшталт вашингтонської Verra та женевського Gold Standard випускають проєктні офсети для компаній, які хочуть називати продукт «вуглецево нейтральним». На обов’язковому ринку уряди запускають системи обмеження та торгівлі, які змушують забруднювачів платити — і найбільша з них, європейська, взагалі не використовує офсети. І скандал, що підірвав довіру до вуглецевих кредитів, і блокчейн‑проєкти, створені, щоб її відновити, існують у площині добровільного ринку; натомість регулювання, яке зараз змінює цю сферу, походить з обов’язкового боку.
Ключові моменти
- Розслідування 2023 року виявило, що переважна більшість кредитів на захист тропічних лісів від одного з великих сертифікаторів, імовірно, не дали реальних скорочень; згодом дослідження пройшло рецензування в журналі Science.
- Обсяги добровільного ринку впали більш ніж удвічі в 2023 році, оскільки покупці тікали від ризику грінвошингу.
- Обов’язковий ринок Європи ніколи не спирався на офсети, а з вересня 2026 року закон ЄС забороняє маркувати продукти як «вуглецево нейтральні» на основі офсетів — стискаючи саме той ринок, який блокчейн прагнув урятувати.
Коли тонна перестала бути тонною
У січні 2023 року спільне розслідування Guardian, Die Zeit і SourceMaterial дійшло висновку, що понад 90% лісових офсетів Verra — кредитів від сертифікатора, який стояв за більшістю добровільного ринку, — імовірно, були практично безвартісними. Verra поставила під сумнів методологію, але її багаторічний генеральний директор залишив посаду протягом кількох місяців, а базове дослідження згодом пройшло рецензування в Science. Окремий метааналіз майже мільярда тонн кредитів, тобто близько п’ятої частини всього коли‑небудь виданого обсягу, показав, що менше ніж один із шести кредитів відображав реальне скорочення.
Покупці пішли: за даними Ecosystem Marketplace, обсяги добровільного ринку у 2023 році впали приблизно на 56%, оскільки репутаційний ризик поганого офсету почав переважувати цінність хорошого. В основі лежала проблема підрахунку — одна й та сама тонна одночасно заявлялася розробником, реєстром і країною‑господарем, — яку СОР29 спробувала закрити у 2024 році завдяки правилу «відповідних коригувань» у рамках статті 6.
Європа обрала інший шлях
Європа майже не використовує офсети. EU Emissions Trading System — найстаріший і найцінніший у світі обов’язковий вуглецевий ринок — обмежує викиди приблизно з 10 000 установок плюс авіацію і судноплавство, видає один торгований дозвіл на кожну тонну й поступово зменшує стелю викидів до нуля приблизно до 2039 року; у 2026 році один дозвіл коштує близько 70 €. Система колись приймала міжнародні проєктні кредити, але їх було поступово виведено з обігу — кредит Verra не може виконати європейське зобов’язання, а реєстр, який усе відстежує, — це державна база даних, а не блокчейн. Саме тому експерименти «на ланцюгу» залишилися на добровільному ринку.
Європа закриває й м’якший шлях. З 27 вересня 2026 року Директива (ЄС) 2024/825 забороняє маркувати продукт як «вуглецево нейтральний», якщо така заява ґрунтується на офсетуванні поза власним ланцюгом створення вартості, передбачаючи штрафи до 4% обороту; німецькі суди застосовують ту саму логіку з 2024 року. Офсети й далі можна купувати — просто вже не можна виставляти їх як маркетинговий значок.
Крипто спробувало першим — і погіршило ситуацію
Перша спроба перенести кредити «на ланцюг» збільшила проблему якості, а не вирішила її. Toucan запустився в жовтні 2021 року з мостом: спали кредит Verra, створи натомість торгований Base Carbon Tonne — і за кілька місяців перемістив близько 22 мільйонів кредитів на блокчейн. KlimaDAO зверху побудувала високодохідну «скарбницю», створивши потужний стимул переносити якомога більший обсяг якомога швидше.
Вада була в тому, що це притягувало. Поріг мосту свідомо тримали низьким, тож першими рухалися найдешевші кредити: дослідження CarbonPlan показало, що майже всі перенесені кредити надходили з проєктів, виключених найжорсткішими стандартами якості, включно з «зомбі‑проєктами», які ожили лише тому, що їхнє токенізування стало прибутковим. Ще гірше: об’єднання кредитів різних типів і «врожаїв» в один взаємозамінний токен стирало проєктні деталі, які й відрізняють реальне скорочення від нікчемного. Ланцюг не відсіював погані кредити — він робив їх більш ліквідними й надавав їм видимість точності. У травні 2022 року Verra заборонила токенізувати «спалені» кредити, перекривши постачання; Base Carbon Tonne впав приблизно з $8 до $2, коли криптоспекуляції вичерпалися. Показово, що коли Verra згодом вирішила шукати власний цифровий шлях, вона підтримала мережу Carbonplace, яку запускають банки, а не публічний блокчейн.
Роль Yellow Network
Саме в цю прогалину й націлюється Yellow Network — не як заміна реєстру. Yellow працює на state channels: підписаних угодах, які сторони оновлюють приватно, звертаючись до публічного ланцюга лише тоді, коли потрібен постійний запис. У застосуванні до вуглецю це виглядає так: розробник підписує дані вимірювань, акредитований верифікатор контрпідписує, і лише тоді кредит випускається з прикріпленим підписаним походженням — зберігаючись як окремий, відстежуваний інструмент, а не розчиняючись в анонімному пулі, що і стало вадою першої хвилі. Списання — це співпідписане, незворотне «спалення», тож один кредит не можна продати двічі.
Але стеля є, і її якраз окреслюють регулятори. Реєстр може довести, що кредит не змінювали й не перепродавали з моменту випуску; він не може поручитися за чесність початкового вимірювання. Якщо завищити базовий рівень викидів для лісу — як аналіз Guardian до дослідження Кембриджа 2022 року оцінив деякі проєкти Verra, приблизно у чотири рази, — то це завищене число, щойно підписане, далі виглядає бездоганним. Проблема жила в методології, вище за рівень, який взагалі бачить блокчейн. Відповідь ЄС на це — акредитація, а не криптографія: нова Система сертифікації видалення вуглецю намагається визначити, що є справжнім видаленням, ще до того, як комусь дозволять його рахувати.
Що насправді можна вважати «виправленим»
Отже, чи може блокчейн «полагодити» вуглецеві кредити? Сам по собі — ні, і не в тому вигляді 2021 року, де токен оминає реєстри й підміняє собою довіру, якої ніколи не було на upstream‑рівні. У Європі така модель і так була нежиттєздатною. Модель із майбутнім — вужча: акредитовані органи й далі виконують оціночну роботу, а спільний реєстр під ними робить ті кредити, що вижили, стійкішими до подвійного обліку, підробок чи тихого редагування. Складне тут не техніка — а домовитись, щоб реєстри, верифікатори, регулятори й покупці погодилися на систему, на якій варто зупинитися. Якщо це вдасться, кредити, що з’являться, принаймні будуть такими, які покупець зможе незалежно перевірити.